БЕЗБАР'ЄРНА ГРАМОТНІСТЬ ЯК КЛЮЧ ДО РІВНИХ МОЖЛИВОСТЕЙ
Грамотність є основою успішного інтегрування в сучасне суспільство.
Проте, коли мова йде про безбар'єрну грамотність, ми не лише говоримо про здатність читати та писати, але й про відкриття дверей до рівних можливостей для всіх, незалежно від особливостей кожного та обставин, в яких знаходимось.
Одним з найважливіших аспектів безбар'єрної грамотності є забезпечення доступності освіти для всіх груп населення. Це означає створення середовища, де навчання доступне для людей з різними видами обмежень, включаючи фізичні, психічні та соціальні. Досягнення цієї мети вимагає розвитку інклюзивної освіти та створення адаптованих навчальних програм та ресурсів.
Крім того, безбар'єрна грамотність передбачає:
- розвиток та використання мультимедійних технологій, які забезпечують доступність інформації для всіх;
- передбачає усунення соціальних та культурних бар'єрів, які можуть перешкоджати доступу до освіти та інформації.
Безбар'єрна грамотність - це знання та вміння використовувати мову таким чином, щоб вона була доступна для людей з різними типами інвалідності, а також для людей, які не володіють українською мовою на досконалому рівні.
Чому це важливо ?
- безбар'єрна мова дає можливість людям з різними типами інвалідності отримувати інформацію, спілкуватися та брати участь у житті суспільства нарівні з іншими.
- інклюзивність, яка робить наше суспільство більш відкритим та доступним для людей з різними потребами.
- прояв поваги до людей з інвалідністю та визнанням їхніх прав.
Безбар'єрність – це нова суспільна норма. Чому? Бо безбар'єрність – це не тільки про людей з інвалідністю, безбар'єрність – це про кожного з нас. Можливість вільно та безпечно пересуватися містом, звичайно ж, це відсутність бар'єрів. Якщо глянути ширше – це вільний доступ до інтернету, можливість навчатися незалежно від віку чи стану здоров'я, рівне право до працевлаштування у чоловіка і жінки чи людей старших 45 років. Заняття танцями чи спортом у будь-якому віці – це все про безбар'єрність також.
Мова також може бути безбар'єрною. Маркером стає те, як ми спілкуємося і ставимося до людей, котрі чимось відрізняються від нас. Слова мають не менший вплив аніж наші дії. Для прикладу, порівняємо два словосполучення між собою: «мати-одиначка» та «мати, що виховує дитину самостійно», але з якою різницею вони описують одне й те саме. У першому випадку звертання зчитується як штамп, ми уявляємо собі нещасну і самотню жінку. У другому – ніби говоримо про жінку з сильним характером, яка долає непрості обставини в її житті.
Використання медичної термінології стосовно інших людей зазвичай сприймається як лайка і досить сильно ображає. «Хворий», «олігофрен» та інші слова подібного типу можуть бути використані тільки у медичному контексті. Безбар’єрна мова розводить питання діагнозів, залишаючи їх лікарям, і звертання до співрозмовників.
Це правило, що може звучати як «не давати власних оцінок життю іншої людини». Наприклад, у формулюванні «людина, що страждає на психічний розлад». Утім, ця людина може бути у стані ремісії, і вести досить комфортний спосіб життя. Тому ми говоримо «має», «живе» - «людина, яка має інвалідність», «людина, яка має психічні порушення», «людина, яка живе з ВІЛ».
Те саме стосується слів «смертельний діагноз» чи, наприклад, «людина, прикута до ліжка». Ніхто не може визначити, який діагноз насправді може стати смертельним, а людина до ліжка прикута «буквально», тому краще підібрати синонім «пербуває».
«Слабка стать» - поширене, але погодьтесь, дуже дискримінаційне словосполучення, як, власне, і «прекрасна половина». Ми всі розуміємо, що тут йдеться про жінок, але кожен може бути і слабким, і прекрасним, незалежно від статі. Вживання таких метафор також тиражує стереотипи, а вони, як усі узагальнення, викривляють наше життя.
Узагальнення в широкому сенсі, коли ціла спільнота наділяється рисами однієї людини: «кожен чоловік вміє робити ремонт», «всі українці люблять борщ», «люди з ВІЛ - асоціальні» - неправильні та породжують стереотипи. А насправді , кожна людина абсолютно унікальна, із власним набором рис якостей, життєвим досвідом.
Пропонуємо декілька порад, щоб зробити мову більш доступною:
*перш за все використовуйте прості та зрозумілі слова, уникайте складних термінів та канцеляризмів,
* не вживайте сленгові слова та вирази, які можуть бути незрозумілими для людей з інвалідністю,
* доповнюйте текст візуальною інформацією (піктограми, картинки), щоб зробити його більш доступним для людей з порушеннями зору,
На щастя, ми вже давно не дивуємося касирам з порушеннями слуху чи водіям таксі, які спілкуються з пасажирами за допомогою месенджерів. Люди на кріслах колісних чи з тростинами стають видимими для суспільства і тому потребують коректного ставлення. Ми часто стаємо перед вибором – які слова вибрати, за яким принципом звертатися?
Перше і головне правило – «cпочатку має бути людина». Якщо не знаєте, як сказати правильно, починайте фразу з «людина з…», а далі зазначайте її риси чи стан здоров’я. Наприклад, людина з інвалідністю або людина з аутизмом. В іншому випадку, якщо ви користуєтесь словами «інвалід» чи «аутист», – ви зводите особистість людини до всього лиш однієї ознаки.
Універсальне правило, яке розповсюджується на будь-яке спілкування. Запитати у самої людини – абсолютно нормально, це прояв чуйності та тактовності. У такому випадку комунікація з двох боків буде комфортною і коректною. Зрештою, ніхто краще самої людини не знає, як до неї звертатися, і що, навпаки, робити небажано.
Тому вживаючи доступну мову, ми можемо зробити наше суспільство більш інклюзивним та справедливим, а українську мову - безбар'єрною!
