НІЧОГО НЕ РОБІТЬ ДЛЯ НАС БЕЗ НАС
Доступність — це коли простір створюють з думкою про людину. І саме невеликі інфраструктурні елементи часто мають найбільший вплив на безпеку та комфорт.
Коли в центрі відбудови думка про гідність та комфорт людей, з’являються справжні зміни. Іноді достатньо змінити одне слово, щоб людина поруч відчула себе почутою. Бо безбар’єрність починається там, де з’являється уважність до інших — навіть у дрібницях.
Безбар’єрність – це коли ти можеш навчатися в будь-якому віці, працювати, пересуватися. Можеш отримувати інформацію та послуги, бути частиною громади, реалізуватися.
Окрім фізичних, необхідно долати бар’єри в розумінні. Важливо розуміти, що безбар’єрність особливо актуальна під час війни. Сотні тисяч людей отримали поранення й потребують нових умов для переміщення та реабілітації. Крім того, тисячі наших громадян евакуюються з прифронтових регіонів у безпечніші міста та селища. Значний відсоток серед них потребує саме доступності для успішної інтеграції на новому місці. Коли створюються умови для людей, це позитивно впливає на соціальне та економічне життя громад і країни.
Впровадження в Україні безбар’єрного простору передбачене Національною стратегією із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, схваленою розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 квітня 2021 року № 366- р.
В рамках Національної стратегії із створення безбар’єрного простору в Україні на період до 2030 року, Міністерство соціальної політики реалізує два флагманські проєкти:
● вдосконалення системи забезпечення допоміжними засобами реабілітації – як інструменту комфортного життя навіть після травми;
● послуги “Раннє втручання” – допомога молодим батькам, чия дитина має порушення чи ризик їхньої появи.
Додаткові програми та послуги для побудови безбар’єрного суспільства:
● запрацювала оновлена послуга “Муніципальна няня”, яка дозволяє батькам дітей з інвалідністю та батькам ВПО за рахунок держави найняти няню, щоб вільний час присвятити пошуку роботи, перенавчанню чи закриттю своїх базових потреб.
● впровадження послуги підтриманого проживання за принципом “гроші ходять за людиною”, коли отримувач соціальної послуги може сам обрати надавача, зі спеціального рахунку оплатити його роботу та самостійно розпоряджатися власним життям.
● робота над Стратегією активного довголіття, коли люди старшого віку можуть залишатися соціально активними та залученими до суспільного та економічного життя, без ейджизму (дискриминації, упередженого відношення або створення стереотипів на основі віку людини).
Громади працюють над маршрутами в умовах старої забудови. Модернізація таких об’єктів за сучасними вимогами потребує нерідко пошуку нестандартних рішень. Хоча навіть у випадках історичної забудови можна знайти відповідь. Наприклад, уряд підтримав ініціативу Мінрозвитку та Міністерства у справах ветеранів, яка знімає бюрократичні бар’єри для облаштування пандусів та підйомників у будівлях-пам'ятках культурної спадщини. Окремий напрям – псевдобезбар’єрність, коли маємо приклади, що формально «рішення» є, але воно або не працює, або не відповідає реальним потребам людей. Тактильна плитка зникає під снігом, пандуси стають слизькими, а перехід дороги - ризикованим. Взимку бар’єрність просторів активно зростає. За таких умов пересування стає справжнім випробуванням. Проте все ж є методи, як зробити міста та села більш доступними навіть за таких погодних умов. Безбар’єрність – передусім маркер цивілізованості, поваги до людини й показник того, що громада дбає про своїх мешканців. І зміни на користь людей відбуваються вже зараз.
Навколо нас є багато бар’єрів. Вони стали звичними, і ми вже їх навіть не помічаємо. Нам здається, що з ними вже нічого не можна зробити. Але поруч є й інші люди. Вони дивляться на світ інакше. Вони долають бар’єри для себе і для інших.
Головне, що громади відходять від практики точкових рішень і створюють системні безбар’єрні маршрути. Мета таких рішень – щоб у майбутньому люди не мусили планувати маршрут, зважаючи на бар’єри. Вони мали б просто обирати: «куди я хочу», а не «куди я можу».
